Вівторок, 17.10.2017, 23:41
Вітаю Вас Гість | RSS
Духовики-естрадники КУКіМ




І. ПСИХОЛОГІЯ  ЯК  НАУКА

 

1.1. Вступ

          Разом з філософією, соціологією та педагогікою психологія є наукою про людину та її  життєдіяльність.

          Назва науки пішла від поєднання двох грецьких слів : „псюхе” (душа )  і „логос” (вчення), що означає  „наука про душу”. Стара назва науки збереглася, слово „душа” в нашій мові набуло іншого змісту : воно означає психіку людини як продукт діяльності її мозку.

Предметом психології як науки  є  вивчення  закономірностей розвитку і проявів психічних явищ та механізми їх творення.

Явища людської психіки – це  внутрішній світ людини в усій його повноті і різноманітності.

1.2. ПСИХІЧНІ  ЯВИЩА

 

Психічні процеси                            Психічні стани      та     властивості

                                                              -піднесеність,                  -наполегливість,

Пізнавальні       Емоційно-вольові                -спокій,                           - рішучість

                                                                         - схвильованість, 

-відчуття,                почуття,                      - байдужість...

-сприймання,            воля                             

-пам’ять,

-мислення,

-уява,

-увага.

Індивідуально-психологічні властивості

 

-        темперамент,

                                              -   характер, 

                                              -   здібності

 

 

ІІ. Етапи розвитку психології

 

1-й етап - донаукова (міфологічна) психологія або життєва психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу;

 

2-й етап - філософська психологія - коли психологія була частиною філософії (від античності до XIX ст.);

 

     3-й етап - власне наукова психологія, з другої половини XIX ст.

 

1-й та 2-й етапи – розвивається психологія як «наука про душу». Завершується 2-й етап – психологія стає наукою про «свідомість». 3-й етап – психологія  це «наука про поведінку», потім – «наука про самосвідомість» та «особистість».

 

2.1. Психологія як наука про душу

 

          Для міфологічного періоду характерним є поняття анімізм (від лат. «аніма» - душа, дух). Анімізм  — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом. Душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього.  Душею невидимою, подібною до повітря, були наділені не тільки люди й тварини, а й рослини, і навіть камені.

 Згідно міфологічного уявлення душа мала наперед визначену долю, протистояти якій було марно - це фатум, карма. Тільки Магія, або поклоніння Богам, нібито, допомагали протистояти фатуму. Анімізм це вірування первісних людей, віра в існування духів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Анімізм заклав основи виникнення різних культів та релігій: погребальний культ, культ предків, вірування в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

 

            Згодом відбувся перехід від анімізму до гілозоїзму (від грец. «hyle», що означає речовину, матерію і «zoe» - життя), який розглядав увесь світ як універсум, де космос вважали живим. Межі між живим, неживим і психічним не робили. Усе це розглядали як породження єдиної первинної матерії (праматерії). Гілозоїсти: Геракліт, Демокріт, Гіппократ, Анаксагор.

Гілозоїзм дав поштовх для появи філософської течії – матеріальної, та започаткував можливість для накопичення наукових знань.

Основоположником матеріалізму у філософії вважають Демокріта. Він пояснив, що все у світі є матеріальним, найменша часточка будь-якої матерії – атом.

Згідно з поглядами Демокріта, самі боги, - ніщо інше, як сферичні скупчення вогненних атомів. Людина також створена з різного сорту атомів. Найрухоміші з них - атоми вогню. Вони утворюють душу.

 

Іншої думки були софісти ( «учителі мудрості»). Їх цікавила не природа з її незалежними від людини законами, а сама людина, яку софіст Протагор назвав «мірою всіх речей».

 Софісти на перше місце ставили не пошуки природної «матерії» (вогненної, атомної тощо), а мову і мислення, як засіб маніпулювання людьми.

Відповідно до цих поглядів, душа не була кармою, тобто чимось невідворотним, незмінним, керованим законами природи. Адже з допомогою думки і мови можна впливати на своє життя, на взаємини з іншими людьми.

 

Давньогрецький філософ Сократ радив звернутися до внутрішнього світу людини, її переконань і цінностей, до вміння діяти згідно з розумінням кращого. Сократ довів нероздільність мислення і спілкування (діалогу): «Розум працює коли є діалог». Він був майстром усного спілкування. З кожною людиною, яку зустрічав, розпочинав бесіду, щоб змусити її замислитися над тим, як безтурботно вона вживає слова. Сократа вважають  основоположником психотерапії, мета якої - за допомогою слова виявити те, що приховано за покривом свідомості.

 

          Учень Сократа ПЛАТОН став  засновником напрямку ідеалізму у філософії. Душа (за Платоном)– ідеальна ідея, яка існує вічно.

При народженні вона вселяється в тіло, починає згадувати все те, що їй довелося споглядати до свого земного народження.

Після смерті тіла – душа покидає його.

 

Уривок з твору : «Вчення Платона про душу»

Безсмертя душі

 

 Смертна або безсмертна людська душа? Поставити це питання - значить запитати про сенс існування людини. В часи Платона, як і сьогодні, існували дві основні точки зору: «Смерть - це одне з двох: або померти, означає стати нічим ... або, якщо вірити переказам, це якась зміна для душі, її переселення з тутешніх місць в інше місце »(« Апологія Сократа », 40).

 

 Якщо смерть - це кінець всього, то, як говорить Сократ, вона не страшна, бо те, що слідує за нею, подібно до глибокого, міцному сну без сновидінь, коли ніхто і ніщо не турбує людини. Якщо ж душа безсмертна, то смерть є лише переходом з цього світу в якийсь інший світ. Саме цієї ідеї дотримується Платон.

 

Платонівський міф про візника, який править колісницею, в яку запряжено двох коней: дикий, що рветься йти власним шляхом за всяку ціну, і породистий, благородний, яким можна керувати. Візник символізував розумну частину душі, коні - два типи мотивів: низькі та вищі. Розум  має погоджувати ці два мотиви, хоче це і складно через несумісність низьких і благородних потягів.

 

 

Узагальнив погляди гілозоїстів, матеріалістів, ідеалістів  - Арістотель.

Він пояснював, що духовне і тілесне  утворюють нероздільну цілісність.

          Душа - це не самостійне єство, а форма, спосіб організації живого тіла. («Душу від тіла відділити не можна»)

Переживає, мислить, вчиться не душа, а цілісний організм. «Сказати, що душа гнівається, - писав філософ, - рівнозначне тому, начебто хтось сказав, що душа шиє або споруджує будинок».

Арістотель звернув увагу, що кожна людина під час перетворення з немовляти на зрілу істоту, розвивається та удосконалюється в процесі діяльності. При цьому душа теж виконує певні функції на  всіх етапах розвитку людини: : а) вегетативна (вона є і в рослин); б) чуттєво-рухова (у тварин і людини); в) розумна (властива тільки людині). Функції душі ставали рівнями її розвитку.

----------------------------------------********************

Поступово накопичувалася інформація  в галузі природознавства, медицини, анатомії, філософії.  Ці знання дали змогу вченим по-новому підійти до розуміння поняття - «Душа».

 

Арабський лікар Авіцена (Ібн-Сіна) (980-1036) спробував пояснити, що духовне життя, психіка людини і її фізіологія тісно взаємопов’язані. Він досліджував взаємовплив фізичного і психічного здоров’я людини.

 

2.2. Психологія як наука про свідомість

 

«Психологія душі – філософська психологія» - заклала основи наукової психології. Прийшов час, коли вчені не хотіли приймати все на віру, а потребували конкретних доведень. Для пояснення психічних явищ звернулися до теорії «прихованих субстанцій та властивостей»

 

У 17 ст., завдяки дослідженням французького вченого Рене Декарта, психологія стала «наукою про СВІДОМІСТЬ». Всі живі організми, на думку Декарта – це «машини, механічні пристрої», які діють завдяки законам фізики, а  душа – це не що інше як СВІДОМІСТЬ(прихована властивість). Тіло на відміну від автоматичних систем (машин) – навчається.  Тіло впливає на душу, зумовлюючи в ній «пасивні стани» (пристрасті) у вигляді чуттєвих сприймань, емоцій. Душа, володіючи мисленням і волею, впливає на тіло, примушуючи цю «машину» працювати і змінювати свій хід. Декарт намагався пояснити схему дії рефлекторної дуги.   Співіснування тіла і свідомості він назвав - психофізичною взаємодією.

 

   В цей час набув поширення метод дослідження в психології – метод інтроспекції (самоспостереження та самоаналіз).

 

2.3. Психологія як наука про поведінку

 

І знову виникає сумнів: « А чи не впливає самоспостереження на характер і якість психічного явища, коли людина сконцентровується на аналізі цього явища?». Звичайно, – вплив є.  Тому  було прийняте рішення вивчати у психології тільки те, що можна безпосередньо спостерігати, фіксувати, конкретно вимірювати та пояснювати. Так психологія стала  «наукою про ПОВЕДІНКУ».

У 1879 році німецький вчений Вільгельм Вундт відкрив першу у світі експериментальну лабораторію в місті Лейпцизі. Психологи отримали можливість зустрічатися на наукових конференціях, обмінюватися досвідом та напрацюваннями. Цей рік вважають роком народження психології ЯК САМОСТІЙНОЇ НАКИ, яка вийшла зі складу філософії.

Завдяки експериментам І.Сєченова та І.Павлова, було досліджено рефлекторну природу психіки. З’явилося пояснення безумовних та умовних рефлексів. Аналізуючи схему виникнення умовних рефлексів (сигнал, тимчасовий зв'язок, підкріплення, гальмування, диференціювання, управління та ін.), ми бачимо, що можна пояснювати, передбачати і моделювати поведінку.

Під впливом ідей Павлова та Бехтєрева виникає новий могутній напрям - біхевіоризм, який утвердив поведінку як предмет психології.

«Батьком» біхевіоризму вважають американського психолога Джона Уотсона. Біхевіоризм називали «психологією без психіки». Прибічники цього напрямку намагалися довести, що розвиток особистості залежить від навичок поведінки,  життєвого досвіду який набувається методом спроб і помилок. Вони запровадили формулу «стимул – реакція». Згідно цієї формули, на один і той же стимул, у різних людей, повинна виникнути однакова реакція. Отже, виходячи з цього, можна запрограмувати модель поведінки людини, її розвиток. Пізніше необіхевіористи виправили недолік цієї формули. додавши, що реакція може відрізнятися, залежно від знань, досвіду, інтересів, бажання, стану окремих людей.

Звичайно не слід відкидати і впливу соціуму на формування особистості.

 

2.4. Психологія - наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом.

 

Австрійський лікар Зиґмунд Фрейд (1856-1939), засновник психоаналізу, доводив, що розвиток особистості залежить від задоволення біологічних потреб та інстинктів. На його думку, людиною керують два інстинкти: інстинкт ЖИТТЯ (Ерос) та інстинкт смерті (Танатос).

У структурі особистості він виділяв три складові, три види енергії : Ід (ВОНО-інстинкти), Его (Я - розум, свідомість), Супер-Его (Над – Я - ідеал). Енергія ЕГО регулює, стримує і спрямовує прояви енергій ІД та Супер-Его. Інформація про «не задоволення» Ід та Супер-Его потрапляє зі сфери свідомого у несвідоме. А потім проявляється у вигляді снів і сновидінь, обмовок, творів мистецтва, здатності до творчої діяльності.

 

Ученням Фройда опанувало чимало його учнів, серед них були ті, хто створив власний напрям, - Альфред Адлер (1870-1937) та Карл Юнг (1875-1961).

 

К. Юнг назвав свою психологію аналітичною, А. Адлер - індивідуальною.

Першим нововведенням Юнга було поняття «колективне несвідоме». У несвідому психіку індивіда можуть, за Фройдом, увійти явища, витіснені з свідомості. Юнг вважав, що вони ніколи не можуть бути індивідуально надбаними, а є дарами далеких предків. Аналіз дає змогу визначити структуру цього дару, що його творять кілька архетипів: тінь, персона, маска.

Юнг запропонував популярний згодом розподіл людських типів на екстравертів - спрямованих назовні, зосереджених на соціальній активності та інтровертів - спрямованих усередину, зосереджених на власних потягах .

 

Адлер, виділив як фактор, що впливає на розвиток особистості - відчуття неповноцінності, що пов’язано, зокрема, з тілесними дефектами.

 Щоб компенсувати це відчуття, у людини виникає потреба досягти переваги над іншими.

Цікавим є дослідження Адлера про зв'язок між тим чи є дитина єдиною у сімї, чи народжена вона першою, чи другою та тим, які комплекси неповноцінності при цьому виникають, і чого може досягти людина у своєму житті,  завдяки цим комплексам.

 

 

На противагу психоаналізу та біхевіоризму, виникає ГУМАНІСТИЧНИЙ напрямок у психології. Засновниками його є американські психологи   Абрахам Маслоу та Карл Роджерс.

Головним предметом гуманістична психологія вважає ОСОБИСТІСТЬ як унікальну цілісну систему, яка здатна любити, співпереживати, дружити, бути турботливою і, при цьому, мати природні відчуття та властивості, й володіти здатністю виробляти навички  поведінки.

Людина - істота вільна, здатна вирішувати, обирати шлях власного розвитку. Вона активна, творча істота.

А. Маслоу, один з провідних психологів у галузі дослідження мотивації в США, розробив «ієрархію потреб»::

• фізіологічні потреби - це низькі, керовані органами тіла потреби (дихання, харчова, сексуальна, потреби в самозахисті).

потреба в надійності , в безпеці - прагнення в матеріальній надійності, здоров´ї, забезпеченні в старості тощо.

соціальні потреби( потреби в любові та приналежності). Задоволення цього рівня потреб не є об´єктивне, і його важко описати. Одній людині достатньо небагато контактів з іншими людьми, в іншої потреба в спілкуванні дуже сильна. Кожна людина наділена від природи потребою піклуватися про інших.

потреба в пошані, усвідомленні власної гідності, потреба в оцінці та визнанні - ідеться про престиж, соціальний успіх.

• потреба в розвитку особистості, у самореалізації, самоактуалізації, в осмисленні свого призначення у світі.

Маслоу зазначає, що брак благ, незадоволення базових фізіологічних потреб у їжі, відпочинку, безпеці призводить до того, що ці потреби можуть стати для звичайної людини основними («Людина може жити хлібом єдиним, коли не вистачає хліба»). Але якщо базові, первинні потреби задоволено, то в людини можуть виявлятися вищі потреби, метамотивація (потреби в розвитку, пошуку сенсу свого життя тощо).

Багатьом людям властиві так звані «неврози існування», коли людина не розуміє, навіщо живе, і страждає від цього.

Якщо людина прагне зрозуміти СЕНС свого життя, максимально повно реалізувати себе, свої здібності, вона поступово переходить на вищий щабель особистого саморозвитку.

«Той, хто знає, навіщо жити,

може витримати будь-яке як» (Ніцше).

Сенс життя можна знайти в зовнішньому світі, мабуть, трьома шляхами: а) здійснюючи вчинки; б) переживаючи цінності, відчуваючи єдність з іншими людьми, переживаючи любов; в) страждаючи.

 

Різні шляхи самоактуалізації можливі за умови, якщо в людини є вищі потреби в розвитку, життєві цілі: істина, краса, доброта, справедливість

Література:

1.Загальна психологія : Навчальний посібник / Варій М. Й. - 2-ге видан., випр. і доп. - К.: «Центр учбової літератури», 2007.- 968 c.

2. Основи психології та педагогіки: Посібник/ Степанов М.С.,Фіцула М.М. - К.,2005.

3. Психологія особистості в біографіях, подіях. портретах: Навч.пос./В.Гордієнко, Л.Копець.-К: Вид.дім."Києво-Могилянська академія,2007.-304 с.


Підготувала матеріали: викладач Канівського училища культури і мистецтв Близнюк Валентина Іванівна


Своим названием и первым определением психология обязана греческой мифологии.

Эрот, сын Афродиты, влюбился в очень красивую молодую женщину Психею. К сожалению, Афродита была очень недовольна, что ее сын, небожитель, хотел соединить свою судьбу с простой смертной, и прилагала все усилия, чтобы разлучить влюбленных, заставляя Психею пройти через целый ряд испытаний. Но любовь Психеи была так сильна, а ее стремление вновь встретиться с Эротом так велико, что это произвело глубокое впечатление на богинь и богов, и они решили помочь ей выполнить все требования Афродиты. Эроту в свою очередь удалось убедить Зевса - верховное божество греков - превратить Психею в богиню, сделав ее бессмертной. Таким образом, влюбленные были соединены навеки.

Для греков этот миф был классическим образцом истинной любви, высшей реализации человеческой души. Поэтому Психея-смертная, обретшая бессмертие, - стала символом души, ищущей свой идеал.

Что касается слова "психология", образованного из греческих слов "psyche" (душа) и "logos" (учение, наука), то оно появилось впервые только в XVIII в работе немецкого философа Христиана Вольфа.


Форма входу
Наші викладачі
Категорії розділу
Творча діяльність оркестрів [12]
Інформація про концертні виступи духового та естрадного оркестрів КУКіМ
Вітання [30]
Привітання з нагоди різноманітних свят
Розпорядження адміністрації [6]
Ознайомлення з наказами та розпорядженнями адміністрації, що стосуються життя відділу ДЕІ КУКіМ
Дидактично-методичні матеріали [0]
Огляд дидактично-методичного забезпечення спеціалізації
Повідомлення для студентів [21]
Оголошення, запрошення
Block title
Духовий оркестр
Брати Дорошенки
Ганна Павленко
Духовий оркестр
Block title
Block content
2 курс 2011
З ДНЕМ СТУДЕНТА
Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
Освітній портал
talschool-music Сервер поздоровлень, побажань та привітань Українська вільна бібліотека, безкоштовна електронна бібліотека онлайн
Рефераты -->
Міні-чат
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 45
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Користувачі

Copyright MyCorp © 2017