Дерев’яні духові музичні інструменти

2.1. Флейта

Звичайна, чи велика флейта – духовий музичний інструмент групи

дерев’яних високого діапазону. Має вигляд видовженої трубки, досить

рухливий інструмент і зручний для виконання швидкої музики. Тембр –

ніжний, світлий, яскравий, дещо свистячий у верхньому регістрі. Мала

флейта, чи флейта пікколо, використовується головним чином як додатковий

інструмент для підвищення звукового об’єму виликої флейти у верхньому

регістрі, або для її підсилення. Тембр малої флейти – потужний, більш різкий

і свистячий у порівнянні з великою. Діапазон великої флейти – від «до»

першої октави до «до» четвертої октави; малої флейти (пікколо) – від «ре»

другої октави до «сі бемоль» четвертої октави.

Флейта (з італ. flauto; з нім. flõte; з англ. flute) – дерев’яний духовий

музичний інструмент. Сучасна флейта має прямий циліндричний канал, який

скаладається з головки (верхня частина), з рухливої (для регулювання ладу) –

пробка і дульце – й двох основних колін з пальцевими отворами та

клапанами. Раніше виготовлялась з дерева, зараз надається перевага металу.

Належить до групи дерев’яних музичних інструментів за загальним

принципом видобування звуку та характеру звучання. Звук видобувається

засобом направленого потоку повітря за дотичною до дульця. Звуковий ряд

хромантичний. Флейта має високі звукові та технічні можливості (наприклад

стакато), відрізняється відносно легким видобуванням звуку. Флейта відома

здавна у різноманітних варіантах, починаючи від дрібних свистульок і до

сучасних моделей. Раніше найбільш популярною в багатьох країнах була

повздовжна флейта. Наприклад, сопілка, сопель, скрінга, флейта пана тощо.

Перша поперечна флейта з’явилася у Китаї. В Європі поперечна флейта

отримала розповсюдженність у XVII ст.

Для флейти писали музику Г. Пьорсел, А. Скарлаті; у XVIII ст.

І.С. Бах, Г.Ф. Гендель. сучасна флейта з клапанами створена у 1832 р.

німецьким майстром І. Бьомом, що дало поштовх розвиткові сольно-

концертного виконавства.

Різновиди флейт: мала флейта (пікколо), альтова, басова.

Мала флейта звучить октавою вище написаного, альтова – G-квартою

нижче, басова – октавою нижче. Крім флейти пікколо, інші

використовуються в музичній практиці дуже рідко.

2.2. Гобой

Оркестровий духовий музичний інструмент групи дерев’яних,

видовженної форми, з невеликим розширенням (раструбом) на кінці. Тембр

м’ягкий, декілька гнусуватий, нагадує звук пастушачого ріжка. Гобой менш

технічно рухливий, ніж флейта. Діапазон – від "сі” малої октави до «фа»

третьої октави (нім. сиситема) і від "сі бемоль” малої до "ля” третьої октави

фр. системи.

Гобой (нім. Oboe – високе дерево). Сучасний гобой французької системи

– язичковий дерев’янний музичний інструмент, який складається з

дерев’янної конічної трубки (довж. 59–61 см), двох колін і невеликого

раструба. Має 20 пальцевих отворів з клапанами. Звук видобувається за

допомогою подвійної трості, яка вставляється у верхнє коліно за допомогою

маленької трубки – гільзи. Гобої існували у музиці різних народів з XVI–

XVII ст. від шалмею. Англійський ріжок чи альтовий гобой – різновид габою

з грушевидною формою раструбу, за конструкцією схожий з гобоєм, але є

більш довгим і має ще більш гнусавий тембр звуку. Використовувався у

XVIII ст. Ф. Телейманом, І.С. Бахом, пізніше Р. Штраусом, К. Дюбісі,

Равелєм і зараз застосовується сучасними композиторами. Діапазон від «мі»

малої до «сі бемоль» другої октави, звучить на квінту нижче гобою.

2.3. Кларнет

Духовий музичний інструмент групи дерев’яних язичкових, видовжений

циліндрічної форми з невеликим раструбом і одинарною тростю, яка

закріплюється спеціальним устроєм до низу дзьобоподібного мунштука, а

той, своєю чергою, вставляється у бочонок і далі у верхній, а той до нижчого

коліна з пальцевими отворами і металевими клапанами. Тембр красивий і

різноманітний у регістрах – глухий і похмурий в низькому регістрі; грудний,

м’ягкий і співучий – у середньому регістрі; різкий – у верхньому регістрі.

Кларнет має велику технічну рухливість і гнучку художню виразність,

тому є одним з найважлививіших оркестрових музичних інструментів.

Діапазон – від «мі» малої октави до «соль» («ля») третьої октави. При

чередуванні видобуваються обертони. Серед кларнетів існує багато

різновидів (за регістрами). Це – кларнет пікколо (Es, D), сопрано (В, А), альт

(Es), бас (В). Найрозповсюдженішими в оркестровій практиці є три види

кларнетів: великий (звичайний) кларнет Сі-бемоль, малий Мі-бемоль,

басовий Сі-бемоль. Кларнет Сі-бемоль (з італ. Clarinetto) транспонуючий

музичний інструмент. Партія для нього пишеться у скрипічному ключі

великою секундою вище дійсного звучання. Тембрально невдалі звуки: «ля»

(А), «сі-бемоль» (В) – вони тьмяні та невиразні.

Зараз найрозповсюдженішими є кларнети французької системи «Бьома», які

відрізняються від німецьких покращеними акустичними тембральними і

технічними можливостями.

2.4. Фагот

(італ. fagotto , в перекладі зв’язка, вузел)

Низький оркестровий духовий музичний інструмент групи дерев’яних

(язичковий за засобом видобування звуку) у вигляді довгої циліндро-конічної

труби, що має завершений раструб у формі невеличкого венчика. Фагот

складається з двох паралельних колін, з’єднаних за допомогою третього

дугоподібного коліна (т.н. чоботок). Звук видобувається за допомогою

подвійної язичкової тросточки (див. габой).

Тембр звуку фагота досить виразний, дуже характерний, у низькому

регістрі, потріскуючий, у середньому – м’ягкий, органного характеру, у

верхньому – напряжний, стиснений, трохи гнусуватий (як у англійського

ріжка). Діапазон – від «сі-бемоль» контроктави до «до» («ре») другої октави.

Фагот технічно дуже рухливий музичний інструмент, який активно

використовується в оркестровій практиці.

Контр-фагот (з італ. contrafagottо) – контрабасовий різновид фагота.

Має схожу конструкцію із звичайним фаготом, крім видовженого металевого

раструба, який збільшує діапазон звичайного фагота на актаву нижче.

Діапазон від «сі-бемоль» субконтроктави до «мі-бемоль» малої октави.

Партія контр-фагота пишеться на октаву вище. Використовується під час гри

за допомогою металевого стержньового упору, бо є дуже важким. Контр-

фагот громіздкий, малорухливий щодо виконавства, з великим виразним

тріскучим звуком. Використовується у симфонічному оркестрі для подвоєння

і підсилення у нижньому регістрі партії звичайного фаготу на октаву нижче.

2.5. Саксофон

(saxophone, від прізвища винахідника Адольфа Сакса)

Духовий язичковий музичний інструмент, винайдений бельгійський

майстром А.Саксом у 1840–45 рр. (патент 1846 р.)11. Виробляється з металу,

має ствол конічної форми широкої мензури, дзьобоподібний мунштук з

одинарною тростю (див. Кларнет) і 18–21 отвори на стволі, які закриваються

за допомогою клапанів, аплікатура схожа з аплікатурою кларнета, гобоя і

флейти. Саксофон має 7 різновидів – від сопрано до контрабаса (сопраніно і

сопрано – з прямим стволом, інші – з S-подібним стволом). З середини

XIX ст. саксофон використовується в оркестровій практиці (симфонічні,

духові, джазові оркестри і ансамблі). Саксофони за принципом видобування

звуку і конструктивними особливостями класифікують як дерев’яні духові

музичні інструменти. Найпоширеніші з них: саксофон сопрано (стрій сі-

бемоль), саксофон альт (мі-бемоль), саксофон тенор (сі-бемоль), сакофон

баритон (мі-бемоль). Партії всіх саксофонів нотуються у скрипічному ключі.

Діапазон сопрано від «ля-бемоль» малої октави до «мі» третьої октави,

пишеться великою секундою вище, бо звучить тоном нижче. Саксофон альт

11 Адольф Сакс – бельгійський майстер духових музичних інструментів, винахідник саксофона, вдосконалив

кларнет і бас-кларнет. Створив принципово новий музичний інструмент із латунні з кларнетовим язичковим

мунштуком і назвав його – саксофоном. Цей музичний інструмент зацікавив багатьох композиторів.

Г. Берліоз вперше використав саксофон у своій фантастичній симфонії. Пізніше Адольф Антуан Жозев Сакс

створив різновиди саксофона (сопрано, альт, тенор, баритон і бас), а також створив нові родини мідних

духових музичних інструментів – саксгорни і сакстромби (1845 р.), які були введені у військові оркестри

Франції та інших держав. З 1857 р. викладав клас саксофона у Паризькій консерваторії та створив перші підручники (школи) гри на створених їм музичниї інструментах. 

нотується великою секстою вище дійсного звучання, діапазон від «мі-

бемоль» малої октавиии до «ля-бемоль» другої октави.

Саксофон тенор нотується великою ноною вище дійсного звучання.

Діапазон від «ля-бемоль» великої октави до «мі-бемоль» другої октави.

Саксофон баритон нотується терцдецимою (великою секстою через октаву)

вище дійсного звучання. Діапазон від «ре-бемоль» великої октави до «ля-

бемоль» першої октави.

Саксофони за тембром звучання тембрально і динамічно підкріплюють

кларнети і є перехідним ланцюжком до трубно-кларнетової групи, а у

низькому регістрі – широкомінзурних мідних духових музичних

інструментів (тенори, баритони, валторни, тромбони, баси). За технічними

можливостями саксофони майже тотожні кларнетам.