Психологія особистості

 

З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально-політичних та ідеологічних сус­пільних відносин, які через спілкування і активну діяль­ність розвивають її соціальні якості і формують її як особистість. Це тривалий і складний процес, що має історичний характер. Як багатогранне і динамічне утво­рення особистість завжди змінюється й розвивається.

 

1. Індивід, особистість, індивідуальність

 

Біологічна істота, яка належить до класу ссавців , характеризується поняттям «людина розумна». У неї генетично задано особливу тілесну організацію, істот­ними ознаками якої є прямоходіння, наявність при­стосованих до праці рук, високорозвинутий мозок. Разом із тим людина є істотою суспільною, що має свідомість і самосвідомість.

Факт належності живої істоти до людського роду ві­дображається в понятті «індивід».

Індивід (лат.— неподільне) — людина як  біологічна істота,

Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуван­ню з дорослими, вона поступово засвоює норми та правила поведінки, оволодіває мовою, як засобом людського спілкування; навчається видам людської діяльності, знайомиться з засобами діяльності та свідомо їх застосовує. Таким чином перетворюється на особистість. Особистістю людина стає, перебуваючи в соціумі.

Особистість — людина як суспільна істота.

Кожна особистість має властивий тільки їй набір рис і особливостей, який визначає її індивідуальність.

Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особли­востей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.

Виявляється індивідуальність у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психіч­них процесів, у звичках і уподобаннях людини. Не існує двох людей з однаковим поєднанням психічних якостей.

Як бачимо, перетворення індивіда в особистість, відбувається завдяки включенню людини в різні види діяльності: спілкування, навчання, гра, праця, творча праця.

Також, в процесі діяльності, людина формує свою індивідуальність(здібності, характер).

Щоб визначити, в якому напрямку розвивається людина, досліджують її спрямованість.

 

 

 

 

2. Спрямованість особистості

 

Діяльність людини завжди зумовлена не одним, а декі­лькома мотивами.

Мотив – це те що спонукає нас до дії. Вони можуть бути усвідомлюваними і неусвідомлюваними, відігравати домінуючу(основну) і побічну роль.

Система домінуючих мотивів поведінки і діяльності ви­значає спрямованість особистості.

Спрямованість здебільшого визначається усвідомлени­ми мотивами поведінки — цілями, інтересами, ідеалами та переконаннями.

Неусвідомлювані мотиви – потяги та установки.

Потяг —не викликає актив­них дій. Наприклад, людина відчуває потяг до роботи. Проте, що їй хочеться робити, вона спочатку не усвідомлює.

Установка — неусвідомлювана готовність особистості до діяльнос­ті,

Установки бувають позитивні й негативні. Наприклад, людині її знайомі розповіли про лікаря — хорошого фахівця, який поставив на ноги багатьох хворих. У неї з'яв­ляється позитивна установка «цей лікар є хорошим фахівцем» ще до зустрічі з ним. Якщо ж когось на ринку декілька раз обрахували, обважили, у нього формується негативна установка — «всі продавці — люди нечесні», хоча насправді це далеко не так.

 

Види спрямованості. Залежно від того, які мотиви в діяльності та поведінці відіграють домінуючу роль, роз­різняють такі види спрямованості:

— особистісна спрямованість. Характеризується пе­реважанням у особистості мотивів, спрямованих на забез­печення особистого благополуччя. Наприклад, успішно за­кінчити вуз, щоб зробити хорошу кар'єру;

— колективістська спрямованість. Зумовлена пере­важанням мотивів, спрямованих на забезпечення успіху в спільній роботі. Наприклад, намагання здобути команд­ну перемогу у змаганнях;

-           ділова спрямованість. Відображає переважання мо­тивів, які породжені діяльністю і зорієнтовані на неї: ін­терес до праці, бажання оволодіти конкретним видом ді­яльності тощо.

 

Якщо усвідомлюється не тільки мета, а й можливість її досягнення, то йдеться про перспективу осо­бистості. Наприклад, юнак мріє здобути професію інженера. Ретельно підготувавшись до вступу у вуз, він на першому вступному іспиті отримує високу оцінку, і його зараховують на навчання. Мрія здійснилася. Перспектива – це план досягнення мети. Спрямованість визначає саму мету.

 

 

 

 

3. Самосвідомість і Я-концепція особистості.

 

В процесі формування особистості важливу роль відіграє самосвідомість.

Самосвідомість — усвідомлення людиною себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві).

Результатом такого само­пізнання є створення Я-концепції особистості – уявлення людини про себе.

Я-концепція (лат. — сприйняття) — динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємо­відносини з іншими людьми.

Як будь-яка установка, вона має три компоненти

когнітивний — уявлення про свої здібності, зовніш­ність, соціальну значущість тощо;

емоційно-оцінний, в якому відображається ставлен­ня до себе (самоповага, самокритичність, самозакоханість та ін.);

поведінковий — прагнення завоювати авторитет, підвищити свій статус чи намагатися бути непомітним, приховати свої недоліки.

Внаслідок повсякденної діяльності та взаємодії з іншими людьми в особистості виникає кілька образів Я. Так, розріз­няють Я-минуле, Я-реальне, Я-ідеальне, Я-фантастичне та ін. Я-реальне — уявлення людини про себе в даний мо­мент. Я-ідеальне_— уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам і очікуванням оточуючих. Розбіжність між Я-реальним і Я-ідеальним є могутнім стимулом для роботи особистості над собою. При цьому важливу роль відіграє самооцінка особистості.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.

Неадекватна самооцінка, у свою чергу, поділяється на завищену і занижену.. Завищена са­мооцінка часто викликає протидію оточуючих, що поро­джує озлобленість, підозрілість, агресію і призводить до розриву стосунків. Дуже низька само­оцінка зумовлює розвиток комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі, тривожності.

Самооцінка впли­ває на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Тісно пов'язана вона з рівнем домагань.

Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Залежно від самооцінки, він теж може бути адекват­ним можливостям людини, заниженим або завищеним.  Людина із заниженим рівнем, зустрівшись, із новими завданнями, переживає невпевненість, тривогу, боїться втратити свій авторитет, а тому намагається відмовитися від них.

Уміння правильно визначити посильність своїх можливостей (рівня домагань), впливає на формування самоповаги.

Самоповага - бережливе і шаноб­ливе ставлення до власного Я.

На думку американського психолога В. Джемса, самоповагу можна представити формулою: самоповага = успіх : домагання. Для збереження самоповаги людина в одному випадку повинна виявити більшу активність, аби досягти успіху, що є непростим завданням. В іншо­му — знизити рівень домагань, за якого самоповагу буде збережено навіть за незначного успіху. Другий шлях є одним із випадків психологічного захисту свого образу Я, причому пасивного.

Література:

1. Основи психології та педагогіки: Посібник/ Степанов М., Фіцула М.- К.,2005