Стисла історія виникнення духових музичних інструментів

Ще у часи виникнення людської культури музика супроводжувала

трудові процеси, масові ігри, танці, релігійні ритуали, спортивні змагання й

військові походи. Вона зароджувалася з глибин народного побуту і

впліталась у реальне життя. Значну роль в процесах становлення музичного

мистецтва відігравали духові й ударні музичні інструменти, що закономірно

вливалися в ансамблі й оркестри і супроводжували ті або інші дійства.

            Духові музичні інструменти, як і усе що нас оточує, народилися в

далекій давнині. До наших днів вони дійшли, відчувши значні зміни,

трансформації й вдосконалення. З результатів археологічних досліджень

дізнаємось, що матеріалом для створення інструментів були очерет, кістка

або ріг тварини, морська мушля, шкарлупа горіху, дерево тощо. Ці

інструменти застосовувалися в повсякденному житті наших предків. Ще в ті

часи існувало три різновиди духових інструментів, що відрізнялися засобами

звукоутворення. Це – свистячі (прототип і попередник флейти) ті, що

зурнять або, язичкові (прародич усіх дерев’яних духових інструментів, де

звук утворюється за допомогою коливання повітряним струменем тростинки)

і лійкоподібні, де звук вдобувається за допомогою вібрації губів,

розташованих в мундштуці (пращури сучасних мідних духових

інструментів).

Вже в побуті древніх слов’ян докиївського періоду (до IX століття)

духові інструменти були широко розповсюджені. Про це свідчать пам’ятки

старовини, археологічні знахідки, що дійшли до нас. Також підтвердженням

широкого вжитку духових інструментів є унікальні експонати, виявлені при

археологічних розкопках у басейні Дністра в селі Молоде Чернівецької

області1. У древніх нашаруваннях, вік яких становить приблизно 18 тисяч

років, український археолог А. Черниш із м. Львова знайшов прототип

сучасної флейти. Це сорокасантиметрова кістка тварини, у якій зроблено три

отвори для видобування звуків різноманітної висоти. На думку вчених такі

інструменти застосовувалися для принади дичини. При розкопках більш

пізніх нашарувань А. Черниш знайшов другий інструмент, на якому було вже

чотири отвори, що свідчить про еволюцію даного музичного інструмента.

Якщо ми уважно роздивимося фрески північної вежі Софіївського

собору в м. Києві, побудованого в XI столітті, також виявимо деякі види

духових музичних інструментів. Йдеться про зображення на стіні сцени

княжого полювання, де знайшлося місце і для придворних музикантів. Один

із зображених інструментів нагадує поперечну флейту, два інших схожі на

гобой.

            При археологічних розкопках неодноразово зустрічалися народні

свистячі іграшки у вигляді фігурок тварин і птахів. Ці найпростіші древні

інструменти також можна віднести до родини флейтових.

У творах про старожитності досить часто згадуються сопілки та

жалійки. Перший інструмент належить до сімейства флейтових, другий – до

древніх язичкових типу кларнет.

            У селі Молодове Кельменського району, що на Буковині, археологи

знайшли унікальну пам’ятку культури – кістяну сопілку епохи палеоліту,

тобто вирізблену приблизно 20 тис. років тому. Довжина цієї сопілки 21 см,

внутрішній діаметр 5 мм. Вона має чотири вертикальні отвори для зміни

висоти звуку.

            При розкопуванні Чорної могили біля Чернігова знайдено ріг тура, який

мешкав на цій території ще в Х ст. нашої ери. Як виявилося, це не просто ріг,

а труба, з якої можна було видобути лише один звук

До групи амбушурних або мундштукових інструментів належать роги та

дерев’яні труби різних розмірів. Приклад – гуцульські трембіти, які є

вівчарськими трубами, що дійшли до нас із прадавніх часів. Найбільш ранні

нагадування про труби зустрічаються в описі облоги м. Києва печенігами в

960 році. Обложені городяни сповістили про своє безвихідне становище

воїнів воєводи Притича, що стояли на іншому березі Дніпра. Ті сіли у човни і

засурмили в труби. До їхніх звуків приєдналися міські трубачі. Печеніги

вирішили, що на поміч обложеним прийшов князь Святослав і побігли геть.

Трубачам відводили велику роль у військових походах. Ось як

описується похід на Болгарію Святослава «Повеле воем обрачитесь і пойде

полк по полце бьюще в бубони, і в труби, і в сопіли»; «Сказання про Мамаєве

побоїще» підтверджує, що перед битвою з татарами «начаша гласи трубні від

обох країн зніматися». Подібні мотиви ми знаходимо й у збірках українських

народних пісень Максимовича, де в одній стародавній пісні співається:

То ляхи в бубни вдоряють,

У свистілки та й труби вигравають.

Усе військо своє, де купи у громаду скликають.

Уже хоробрі товариші запорожці

На кониках вигравають, шабельками

Блискають, у бубни вдаряють.

            Цікаво, що багато древніх музичних інструментів (сопілки, сурми,

фрілки, гуцульські труби, бубони і багато інших) збереглися й дійшли до

наших днів без особливих змін.

            На Україні, у Карпатах, ще й тепер широко побутує довгий

конусоподібний інструмент, ріг, виготовлений з дерева, який носить назву

трембіта.

У народній пісні про цей інструмент говоритися:

Візьму вола за роги

Та й поведу на поріг,

Зоб’ю йому правий ріг,

А в ріжок трубити,

А батіжком погоняти.

            У наш час подібними інструментами користуються вівчарі та робітники

залізниці для передачі сигналів. Цей старовинний український народний

духовий музичний інструмент зберігся до нашого часу і не втратив свого

значення в музичному побуті на заході України. На трембіті повідомляють

населення про надзвичайні події. Наприклад, коли до подвір’я наближається

група колядників або інших, трембітори грають сигнали або закличні мелодії.

            На трембіті виконують також надзвичайно колоритні вівчарські награвання.

            На Волинському Поліссі використовувалась сурма – різновид трембіти,

значно коротша й ширша, особливо у верхній частині. Звук сурми сильний і

гугнявий.

            Сурми разом з іншими духовими та ударними інструментами входили

до складу козацької полкової музики3. У документі під назвою «Реєстр

заслуги музики військової року 1711 октобрія» повідомляється про виплату

грошей «Семенові сліпому трубачеві – 15 коп., Данилову синові сліпому –

10 коп., а всім музикам військовим, окрім грошової сплати, сукна дарма всім

шести чоловікам через рік давати».

            Сурми військових духових оркестрів виготовлялись не тільки дерев'яні,

а й металеві, переважно мідні. Сурми разом з ударними інструментами

використовувались у війську як сигнали в походах і боях, під час зустрічі

послів, гостей, перед відкриттям наради тощо.

            Кожна труба мала певне призначення: сповіщати про сідлання коней,

посадку вершника, вихід у похід. Очевидно, була розроблена певна

сигналізація, яку в потрібний час трубачі виконували. Ця традиція збереглася

до нашого часу. Сигналіст, який знаходиться поруч із командиром, передає

усі його накази граючи на трубі умовні сигнали.

            Щойно описана труба тепер не має істотного значення в музичному

житті українського народу. Її замінили досконаліші духові інструменти –

корнети, сучасні сурми, тромбони, валторни та інші.

            У козацькому війську використовувались також такі духові й ударні

інструменти як волинка, сурми, тулумбаси (литаври), тарілки, бубни,

барабани, сопілки.

            Сурма – один із видів козацької дерев’яної труби, звук з якої

видобувався подвійною тростю підбойного типу. Про те, що сурма була

військовим інструментом, довідуємось з думи «Три брати Самарські».

Попросимо ми свого меншого брата,

Нехай наш найменший брат на ноги козацькі вставає,

У танці військові суремки зіграє.

То будуть козаки чистим полем гуляти,

Будуть наші ігри козацькі запівати,

Будуть вони до нас приїжджати...

            Тулумбас свого часу був невід’ємною частиною військового побуту

козаків Запорізької Січі5. Ним скликали раду козаків чи старшин,

повідомляли про загрозу ворожого нападу, навіть передавали накази кошу чи

полку під час бою. Вирушаючи в похід, зв’язкові полкові брали з собою

тулумбаси прив’язуючи їх до сідла. У статті «Запорожські вибори і порядки

половини ХVIII століття» говорилося, що «заради найбільшого зібрання

козаків, довбиш (так називали литавристів у Запорізькій Січі. – А.Г.) або

литавризик, бив на литаврах, до чого ще багато з’їхалось, так що багатьом не

тільки що чути, а й бачити можна було». Далі в тій же статті написано: «Взяв

із церкви литаври (котрі тому покладені були, щоб своєвольники, б’ючи,

тривоги не вчинили), замість палок киями били збір». Усе це свідчить про те

велике значення литавр, яке вони мали в житті Війська Запорозького.

            Тулумбаси були різних розмірів. У найбільші з них били одночасно

вісім чоловік. Їх називали ще набором і тримали лише в Запорізькій Січі. Є

свідчення, що гучні, як гарматні постріли, поодинокі звуки дзону на сполох

разом із гулом тулумбасів та пронизливою тріскотнею бубнів сіяли паніку

серед ворожого війська.

            Барабан, як і литаври, спочатку був суто військовим інструментом6. У

Війську Запорізькому застосовувався не лише як засіб зв’язку, а й для

виконання окремих бойових завдань. В тогочасному документі є така згадка:

«Йшли 3 часа з ополуночі, й пройшовши більш 20 верст стали на ночліг при

очереті, а на всіх становиськах заказано мати вогонь, трубки курити й бити в

барабани, але з якою могли тихістю і мовчанням, так себе содержати, не

розбираючись і самі, і коней від себе, не пускаючи». Відомий переказ, що

Богдан Хмельницький в боях з ворожим військом застосовував так звані

вітряні барабани, звук яких добувався барабанними калаталами, що

приводились в рух силою вітру. Шум численних барабанів наганяв на ворога

страх. З часом барабан увійшов до складу військових духових оркестрів, де й

зберігся до наших днів.

            За традицією бубни також входили у полкову музику пізніших часів7.

Серед архівних матеріалів Запорізької Січі кінця ХVІІ ст. зустрічається

згадка про бубни, як необхідний військовий засіб. Ось вона: «За присилку в

Січ провіанту й клейнодів («знамен і бубнів») (курсив наш. – А.Г.) 1698 р...».

            У вітчизняній літературі про тарілки говориться дуже мало. Нам відомо

тільки, що серед зображених на вежах Софійського собору (перша половина

XI століття) музикантів та скоморохів один грає на тарілках. Зображення

виконавця на тарілках бачимо також на мініатюрі в київському псалтирі

1397 р.: серед танцюючих перед царем Саулом є два музиканти, один з яких

грає на тарілках. Витиснуті з інструментальних ансамблів скоморохів і

народного музичного побуту, тарілки знайшли притулок у військових

духових оркестрах, зокрема, у полковій музиці Війська Запорізького. В наш

час тарілки теж є складовою всіх військових та інших духових оркестрів.

Таким чином, ми бачимо, що роль духових та ударних інструментів у

ратній і придворно-церемоніальній музиці наших предків була достатньо

велика.

            Весь цей багатий історичний матеріал можна розглядати як передумови,

або основу для подальшого еволюційного розвитку оркестрового й

індивідуального музичного виконавства в Україні.

Український центр культурних досліджень. Методичний посібник М.Григорєв-Київ,2007